Supermarine Spitfire, мабуть, найвідоміший британський винищувач часів Другої світової війни. Це була суцільнометалева машина з низько розташованим крилом, характерними еліптичними крилами, класичним хвостовим оперенням та вбираємим шасі. Літаки, що надходили з листопада 1942 року в 541-у ескадрилью (авіабаза Бенсон), діяли тільки над Західною Європою, але допомогли британським ВПС відновити масштабну аерофотозйомку важливих об'єктів противника, знижуючи розмір втрат. Але лише з прибуттям Spitfire PR.Mk XI ескадрильї літаків-фоторозвідників отримали машини, здатні протистояти німецьким винищувачам, так і проникати вглиб території супротивника - завдяки великій дальності польоту. Літак створювався на базі винищувача Mk VIII, але мав крило від раннього Spitfire PR.Mk IV (Mk ID) з паливними баками у передній частині крила. Mk XI міг підніматися на висоту до 12190 м, на 3048 м більше, ніж попередні розвідувальні модифікації. У двох основних фюзеляжних баках, обладнаних позаду двигуна, розміщувалося 386 л палива, а крильових баках - 588 л. Як і PR.Mk IX літак міг нести підфюзеляжний ПТБ, але навіть на внутрішньому запасі палива Mk XI мав дальність польоту 3700 км.
Цільове обладнання включало перспективний аерофотоапарат (АФА), встановлений за кабіною, і два планові АФА на платформі внизу хвостової частини фюзеляжу. Пізні серійні машини дозволяли встановлювати по одному невеликому плановому АФА у блістерах під кожною площиною крила.
З грудня 1942 року було побудовано 471 літак Mk XI,
