На початку Другої світової війни протиповітряна оборона німецької армії спиралася на спеціалізовані моторизовані роти, кожна з яких мала 12 автоматичних зенітних гармат. Однак із втратою Люфтваффе переваги в повітрі загострилася необхідність захисту частин від штурмовиків і винищувачів-бомбардувальників противника. Багато бойових формувань вермахту почали включати зенітні підрозділи, озброєні важкими 88-мм гарматами, доповненими 20-мм автоматичними гарматами — 2 cm Flak 38. 2 cm Flak 38 зенітна установка надійшла на озброєння в другій половині 1940 р. розгорнуті до наземних підрозділів Вермахту та Люфтваффе. Згодом кількість цих малокаліберних зенітних установок зростала, ставши основним засобом протиповітряної оборони близької дистанції. До травня 1944 року сухопутні війська вермахту мали 6355 одноствольних і 925 чотирьохствольних 20-мм гармат. У той час як повний бойовий розрахунок 2 cm Flak 38 складався з п'яти осіб, в бойових умовах часто чотири або навіть три солдати ефективно керували гарматою та виконували різноманітні завдання.
